Во мне столько жестокой Ло...

Во мне столько жестокой Ло,
Что того и гляди - прольется.
Кому ночь, а во мне - светло...

В этой девочке много солнца,
Много дерзости, много рая
Было раньше.
Стучит в оконца
Знойный день, почти умирая.

А я слышу ее шаги
Где-то в правой каморке сердца
(Не танцуй, моя Ло, беги!)
И тяну к ней ладонь: помоги...

А она - закрытая дверца.
А она - будто сто замков,
И ключей рука не находит.
Моя Ло, что родом из снов,
Хохоча, навсегда уходит.

Far away

Почему смайлов и букв слишком мало,
чтобы обнять тебя ими,
крепко-крепко, до боли в руках?..
Как же дорого стало
Так вдруг - твое нежное имя.
Просыпаемся утром с другими,
В разном времени, в разных местах,
Под одним всевидящим небом.
Поправляю тонкую нить
На запястье, мечтая: а мне бы
Наши нити соединить...

Nightline

Сто пять друзей онлайн - и все не те.
Мгновения стекают по вискам.
Скучаешь в освещенной темноте,
Читаешь спам.
Мигает лампочка, но лень ее ввернуть,
И громко музыка - как будто невзначай.
И все пустяк, лишь только не вернуть
Остывший чай.
Прислушавшись к ненастью за окном,
Переборов в себе ванильный дух,
Разочек почту проверяешь перед сном.
Окей, не раз.
Но нет. Не больше двух.

Папір для розпалу душі

Папір для розпалу душі -
Твої листи.
Читає хтось мої вірші -
На жаль, не ти.
Хотіла б пташкою злетіть
У небеса,
Трима мене заздалегідь
Твоя краса,
Трима за крила. Кажеш ти:
"Не йди, молю!
Підеш - не любиш, відпусти!"

А я - люблю...

For Ivy

В мене є так багато тобі сказати -
Краще було б тобі зі мною -
Краще дихати, краще усім показати,
Що ми не здаємось без бою.

І я міг би до скону тебе любити
Лиш за те, що ти поряд зранку.
Я хотів би уміти час зупинити,
Прокидаючись на світанку.

Я би міг блукати з тобою у зливі,
І щоб чули всю ніч сусіди
Те, як голосно ми з тобою щасливі,
Що сховатись від цього - ніде.

Я би просто хотів тебе обійняти,
Від невдач закривши собою,
І одвічну тобі обіцянку дати,
Що я - не здаюсь без бою.

Джонлок...?

Ты знаешь, так смело с твоей стороны

Влюбиться в меня и признаться – так смело.

Я думал, меня никому не понять

И не переделать.

Я знаю, ты можешь меня разлюбить,

Ты должен по жизни шагать без балласта.

Но я неспособен себя позабыть,

Отдаться так страстно.

Я лишь не хочу, чтобы ты горевал,

Когда ты со мной потеряешь устои.

Хочу, чтоб спокойно и сладко ты спал - 

Я рядом с тобою...

Ло

Робко стучится в дверь сонная моя фея:
"Мы же одни - теперь?..."

...Ох...
...Как я ждала, поверь, тебя - из объятий Морфея.
Ресниц твоих - из игры,
Салочек с зайцем солнечным.
Рук твоих - с той поры,
Когда казалось все облачным, 
Когда создавались миры...

"Одни, не поверишь - как..." -
Шепчу тебе, обнимая.
Ты, мой кусочек рая,
Легка, как бабочек стая.
И все для тебя пустяк,
И я для тебя - так...

Жестокая моя девочка, тебе бы твои сериальчики...
А мне бы лишь целовать...до одури...твои пальчики...

Как?..

Невыносимо - а пробовал кто-то вынести?...
Взять - и убрать подальше, и за борт выбросить.
Смутная, невесомая, словно ветка жимолости,
Качается, как от ветра, внутри  мысль о данности -
О задуманности, о крайней определенности
Этой осени невозможной холодной сырости -
Не в дожде и не в утренней ее туманности,
А в полнейшей моей внезапной неготовности.
И не то, чтобы так хотелось мне вдруг жеманности,
И банальной девичьей нежности (читай - жалости),
А скорее - стремление, с какой-то жадностью,
К ускользающим краскам летней и теплой живости...

Спасибі

Спасибі за гомін вулиць,

Спасибі за вітер змін.

Із тим, хто не зна доріг і околиць

Чужих мені ще країн

Ходити, не втримавши в серці усміх,

Без болю в ногах і з дощем

За руку з дощем, брести наосліп

Тенетами звичних сцен.

«Ти – тут.» - торкнутись його рукою

Тих ребер, що він віддав

Іти – з тобою, летіти – з тобою,

Бо день іще не настав.

Ти бачиш – сонце ще не в зеніті,

Ще часу є нам втекти.

Кохати – не те, що у всіх «любити».

Ти – рай поможи знайти…

A.

Ну, а в общем - тебе писать
Я давно уж стихи намерена.
Я бы стала тебя рисовать...
По крупице себя собрать
Я смогу потом? Не уверена...
Только пару ничтожных слов
Подарить я способна, милая,
Но ни трепетностью, ни силою,
Ни железом земных оков
Моя нежность невыносимая
Не сравнится с тобой, мой свет.
Я ждала бы твое звучание,
Глаз любимых очарование
Ту же сотню - иль тысячу лет.
Но ты знаешь - всегда, уверенно,
Беззаветно тебе я отдана,
Чуть смущенно и чуть растерянно -
Я хочу избежать потерей, но -
Ты из нитей лучистых соткана...

2012

Привітання

Мене знайдеш у ніжності світанку, в тендітній крапельці ранкової роси. Я там повітряні будую замки, милуюся з весняної краси, плету косу березі білокорій, лічу у сонця промені ясні, плещусь з дельфінами у хвилях моря... О, ні, то все наснилося мені...
Коханням, сонцем і весною мрію, дарую світу усмішку свою. Зажуреним усім даю надію - ах, як же хочу знати, що даю!
Хай іноді і смуток закрадеться у серденько закохане моє - усмішка друзів в ньому щастям відіб'ється і жаль веселки звуком розіб'є.
Я знаю, що потрібна буду людям, я зможу тисячам здоров'я принести. Учитись буду і радіти буду, як хоч одному спроможусь допомогти.
Я хочу танцювати і співати з весною ніжною закохані пісні, і барви у веселки позичати, а золоті плоди - у осені.
Я хочу дарувати світу радість і друзів ліпших у житті не розгубить. Мільйон людей побачить, і до старості хоча б когось щасливішим зробить.

2006